НАШ ЗЕМЛЯК - КОЗАК ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ - ГЕРОЙ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ, ПОЛКОВНИК

В один із вересневих днів 1907 року в селі Данюки, тодішнього Проскурівського повіту Подільської губернії, в селянській родині Козака Василя народився син Дмитро. Зростав він розумним та кмітливим хлопчиком. Виділявся серед своїх ровесників явними лідерськими здібностями, але, разом з тим, ще й товариською вдачею.

В 1929році  призвали юнака до лав Червоної Армії. Військова служба припала Дмитрові до душі. Його прагнення та старання запримітили командири, тому направили навчатися до Тамбовського кавалерійського училища, а згодом він продовжив навчання у Військовій академії імені М.В.Фрунзе, яку успішно закінчив. Приймає участь в фінляндській війні 1939-40-х років.

24 червня 1941 року він вступив у свій перший бій з фашистськими загарбниками на території Прибалтики, був важко поранений. В жовтні 1942 року його призначають командиром 88-го полку 33-ої гвардійської стрілецької дивізії.

«Степ без кінця та краю. Снігові замети та кучугури. Вночі люті морози, а вдень під степовим сонцем тане сніг. Валянки, які за день  промокли, не гріють. За добу проходимо 40-50 кілометрів. Гвардійці невтомно йдуть вперед назустріч ворогові…». Так писав в лютому 1943 року своїй дружині Дмитро Васильович з-під Сталінграда. 

Тоді, в лютневих боях, його полк першим увірвався в Новочеркаськ. В ході боїв було звільнено 33 населених пункти, знищено 28 німецьких танків, 11 бронемашин, 50 гармат, вбито 3500 фашистських вояків, захоплено значні військові трофеї. Д.В.Козак проявив справжню командирську доблесть. Командир 33-ої гвардійської стрілецької дивізії генерал-майор А.І.Утвенко в рапорті писав: «Козак свято виконав закон радянської гвардії – бути завжди там де важко, йти завжди попереду. Він приймав сміливі рішення, піднімав людей в атаку. Солдати вірили йому, йшли за ним та перемагали ворога».

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 квітня 1943 року за виняткову мужність та героїзм під час Сталінградської битви, підполковнику Козаку Дмитру Васильовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений також орденом Леніна, орденами Бойового Червоного Прапора. Суворова ІІ ступеня, Олександра Невського, медалями.

В травні 1943 року Козаку Д.В. присвоєно звання полковника, а згодом призначено командиром 40-ої гвардійської стрілецької дивізії, яка вела бойові дії за визволення Донбасу. Дивізія відзначилася при взятті Саур-могили – головного опорного пункту в обороні ворога, та прориві Міус-фронту.  З нарису О.С.Рожкова «Таким був наш комдив»: «З початком боїв на Міусі нашою дивізією командував Герой Радянського Союзу, гвардії полковник Дмитро Васильович Козак. Він був надзвичайно сміливою та рішучою людиною. Цю рису свого характеру він передавав своїм підлеглим. Його часто бачили на передовій, що звичайно піднімало дух бійців. Мені, як військовому перекладачеві та розвіднику, нерідко доводилося бути поруч з ним. Козак не любив відсиджуватися у штабі дивізії. Зв'язок з військовими штабу він тримав по рації, і лише коли напруга боїв стихала, Дмитро Васильович повертався на «вілісі» до себе та сідав за плани наступальних операцій».

Гвардійці 40-ої дивізії проявили велику мужність та героїзм при визволенні міста Єнакієво. Дивізії було присвоєно почесне звання – «Єнакієвська». 

12 вересня 1943 року Дмитру Васильовичу виповнилося 36 років, але святкувати було ніколи. 111 полк захопив вночі Равнополь та на світанку підійшов до Новодворки де був зупинений ворогом. Зліва діяв 119 полк, який обійшов село з півдня, але зустрівши супротив гітлерівців, зупинився. Комдив наказав висунути командний пункт в Равнополь, а сам разом з командиром артилерії дивізії полковником П.Я.Чумаковим, поїхав в розташування 111 полку. На окраїні села Новодворки машину помітили фашисти – відкрили стрільбу. Шофер різко звернув у кукурудзяне поле, але воно було заміноване. Прогримів вибух протитанкової  міни. Всі хто був у «вілісі» загинули. Лише комдив був важко поранений – з рота, вух, носа текла кров. Три дні лікарі боролися за життя Героя, але врятувати не змогли. 16 вересня Дмитро Васильович помер. Похоронили його у Братській могилі військового меморіалу на Мушкетовському кладовищі в місті Донецьку.

Незабутній подвиг Героя. Одна з вулиць Донецька носить ім’я Козака. Саме на цій вулиці розташована 66-та школа, в якій є експозиція присвячена відважному комдиву.

В рідному селі Д.В.Козака – Данюки – встановлено його погруддя та названа одна з вулиць. В музеї історії сіл Чабани, Данюки, Хоменці, що знаходиться в приміщенні Чабанівської сільської бібліотеки, оформлено стенд, який розповідає про бойовий шлях та подвиги нашого земляка.

У вересня 2007 року в селі Данюки було урочисто відзначено 100-річчя від дня народження Дмитра Васильовича Козака.